-->

Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Астрономія, №. 73, c. 47-53 (2026)

КОНЦЕПЦІЯ КІНЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ НИЖНЬОГІБРИДНИХ ПОРОЖНИН
ІОНОСФЕРИ ЗЕМЛІ: ОБҐРУНТУВАННЯ Й ОБМЕЖЕННЯ

Олександр МИЛКА, асп.
ORCID ID: 0009-0004-6551-0973
e-mail: alexandrmilka@gmail.com
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Богдан ПЕТРЕНКО, наук. співроб., д-р філософії
ORCID ID: 0000-0003-1073-0130
e-mail: bogdanart96@gmail.com
Інститут космічних досліджень НАН України та ДКА України, Київ, Україна,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Василь ІВЧЕНКО, проф. д-р фіз.-мат. наук
ORCID ID: 0000-0002-0398-9403
e-mail: vasyl_ivchenko@knu.ua
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна


Абстракт

Вступ. Нижньогібридні порожнини належать до характерних дрібномасштабних неоднорідностей іоносферної плазми, однак механізми їхнього формування й еволюції залишаються недостатньо з’ясованими. Існуючі емпіричні та магнітогідродинамічні моделі не забезпечують повного опису процесів, що відбуваються на кінетичних просторових і часових масштабах. Метою роботи є розроблення концепції самоузгодженої кінетичної моделі формування нижньогібридних порожнин іоносфери Землі та її початкова чисельна реалізація для аналізу параметрів нижньогібридних хвиль.
Методи. Концепція моделі ґрунтується на інтегрованому використанні рівняння Власова, рівнянь Максвелла та рівняння Фоккера – Планка, що забезпечують самоузгоджений опис кінетичної еволюції плазми й електромагнітних полів. Для чисельної реалізації використано профілі електронної концентрації, температури плазми й іонного складу, отримані за моделлю IRI-2020, а також модель геомагнітного поля IGRF-14. На їхній основі виконано розрахунок нижньо гібридної частоти й оцінено точність широко використовуваного наближення для її визначення.
Результати. Розроблено концепцію самоузгодженої кінетичної моделі формування нижньогібридних порожнин і виконано її чисельну реалізацію. Проаналізовано висотні профілі електронної концентрації, температури плазми й іонного складу високоширотної іоносфери. Виконано розрахунок висотного розподілу нижньогібридної частоти та досліджено вплив іонного складу на її зміну. Показано, що у верхній частині досліджуваного інтервалу висот домінують іони O+, які визначають характер зміни нижньогібридної частоти. Проведено порівняння повного виразу для нижньогібридної частоти із широко використовуваним наближенням і визначено область його застосовності.
Висновки. Запропонований підхід поєднує кінетичний опис плазми, самоузгоджену еволюцію електромагнітних полів і процеси хвильово-частинкової взаємодії в межах єдиної фізичної схеми. Виконані чисельні розрахунки підтвердили можливість практичного застосування концепції для аналізу параметрів нижньогібридних хвиль у високоширотній іоносфері та створюють основу для подальшого розвитку самоузгоджених кінетичних моделей і їхньої верифікації за супутниковими та наземними спостереженнями.

Ключові слова

Іоносфера, нижньогібридні порожнини, хвильово-частинкова взаємодія, нижньогібридні хвилі, кінетичне моделювання, стохастичне перенесення.

Список використаних джерел

Bilitza, D., Altadill, D., Truhlik, V., Shubin, V., Galkin, I., Reinisch, B., & Huang, X. (2017). “International Reference Ionosphere 2016: From ionospheric climate to real-time weather predictions”. Space Weather, 15, 418–429. https://doi.org/10.1002/2016SW001593
Bittencourt, J. A. (2004). Fundamentals of Plasma Physics (3rd ed.). Springer. https://doi.org/10.1007/978-1-4757-4030-1
Bruno, R., & Carbone, V. (2013). “The solar wind as a turbulence laboratory”. Living Reviews in Solar Physics, 10(2). https://doi.org/10.12942/lrsp-2013-2
Chen, F. F. (2016). Introduction to Plasma Physics and Controlled Fusion (3rd ed.). Springer. https://doi.org/10.1007/978-3-319-22309-4
Gary, S. P. (1993). Theory of Space Plasma Microinstabilities. Cambridge University Press.
Hasegawa, A., & Mima, K. (1978). “Pseudo-three-dimensional turbulence in magnetized nonuniform plasma”. В: The Physics of Fluids, 21.1, 87–92. https://doi.org/10.1063/1.862083
Huba, J. D., Joyce, G., & Fedder, J. A. (2000). “SAMI2 is Another Model of the Ionosphere (SAMI2): A new low-latitude ionosphere model”. Journal of Geophysical Research: Space Physics, 105.A10, 23035–23053. https://doi.org/10.1029/2000JA000035
Kelley, M. C. (2009). The Earth’s Ionosphere: Plasma Physics and Electrodynamics (2nd ed.). Academic Press.
Kozak, L. V. (2022). Turbulent Processes in Hydrodynamic and Magnetohydrodynamic Environment. Textbook for Students of Physical Specialties. PC KNU.
Krall, N. A., & Trivelpiece, A. W. (1973). Principles of Plasma Physics. McGraw-Hill.
Krommes, J. A. (2002). “Fundamental statistical descriptions of plasma turbulence in magnetic fields”. В: Physics Reports 360.1–4, 1–351. https://doi.org/10.1016/S0370-1573(01)00066-7
Nicholson, D. R. (1983). Introduction to Plasma Theory. John Wiley & Sons.
Schuck, P. W., Bonnell, J. W., & Kintner, P. M. (2003). “A review of lower hybrid solitary structures”. IEEE Transactions on Plasma Science, 3(6), 1125–1177. https://doi.org/10.1109/tps.2003.822043
Schunk, R. W., & Nagy, A. F. (2009). Ionospheres: Physics, Plasma Physics, and Chemistry (2nd ed.). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511635342
Stasiewicz, K. (2004). “Theory and observations of slow-mode solitons in space plasmas”. В: Physical Review Letters, 93.12, 125004. https://doi.org/10.1103/PhysRevLett.93.125004
Swanson, D. G. (2003). Plasma Waves. 2-е вид. Institute of Physics Publishing. https://doi.org/10.1088/0741-3335/45/6/701

Full text PDF

DOI: https://doi.org/10.17721/BTSNUA.2026.73.47-53

Отримано редакцією журналу: 06.07.26
Прорецензовано: 28.07.26
Схвалено до друку: 28.07.26
Опубліковано: 13.11.26